Історія підприємства
Новомосковськ — перлина Присамар`я, місто козацької слави, місто металургів. Засноване у 1576 році на правому березі р.Самари, лівої притоки Дніпра. Ця земля була свідком значних історичних подій, суспільних катаклізмів, не раз переживала військову навалу.
Рішенням N 431 від 7 вересня 2005 року чергової сесії Новомосковської міської ради офіційно була визначена дата заснування міста — 31 серпня 1576 року.
Перша письмова згадка про Самарь підтверджена королем польським Стефаном Баторієм і датована 20 серпня 1576 року (за старим стилем), 31 серпня 1576 року за новим стилем.
У 17 столітті на околицях та поблизу сучасного Новомосковська запорізькі козаки заснували кілька хуторів–зимівників, а будівництво у 1672 році Самарського Пустинно - Миколаївського монастиря поклало початок масовому заселенню запорожцями земель між Старою Самарою і Самарським Пустинно - Миколаївським монастирем. Перша назва міста — Самарчик, або Новоселиця. У 1734 році місто Самарь стало однією з найчисленнішої козацької паланки — Самарської.
У повідомленнях архієпископа Екатеринославського Феодосія Макаревського говориться, що своє сучасне ім’я Новомосковськ отримав у 1786 році. На такій назві для міста наполягав намісник краю граф О.Потьомкін. 29 серпня 1797 року замість Катеринославського намісництва була утворена Новоросійська губернія, Новомосковськ став її повітовим містом. Коли у 1802 році розпочався розділ Новоросійської губернії на більш дрібні — Миколаївську, Катеринославську, Тавричеську — Новомосковськ залишився у Катеринославській губернії у статусі повітового міста.
У 1778 році у Новомосковську був збудований унікальний Свято-Троїцький собор, пам’ятник архітектури періоду козацького бароко. Троїцький собор — перлина дерев’яної монументальної архітектури, геніальне творіння Якима Погрібняка — був зведений ним на замовлення козацької старшини. Конструктивне вирішення споруди не має аналогів у світовій архітектурі. Краса собору надихнула багатьох митців, у тому числі й відомого українського письменника О.Гончара, який зробив його головним «героєм» свого відомого твору «Собор».
Протягом XVI- XVIIст. територія міста розвивалася в основному у південному та північному напрямках. На півночі — у бік Воронівки, південь — Поділ, Перевал, Глоди. Забудова була прямолінійною, за виключенням Глодів, де забудова — хаотична.
У 1932 року розпочато будівництво найбільшого на той час у Радянському Союзі жерстекатального заводу. 28 березня 1935 року було введено у експлуатацію листопрокатний стан. Завод виробляв тонколистовий метал, декоративну й оцинковану покрівлю, білу жерсть, та забезпечував цією продукцією оборонні заводі. На ньому працювало до 6 тисяч робітників.
У 1932 — 1935 роках до складу міста включили Животилівку, у 1947 - 1949 роках увійшли Воронівка та Решетилівський Кут (Решкут), у 1932 – 1935 роках до складу міста включили Животилівку, а населення міста становило вже майже 36 000 чоловік.
Розвиток централізованого водопостачання у місті Новомосковськ розпочато саме з будівництва жерстекотального заводу (нині ПАТ «ІНТЕРПАЙП» НТЗ).
Для водопостачання заводу та його інфраструктури (житла) на березі річки Самара була збудована насосна станція першого підйому (район вул. Сучкова) та майданчик водоочисних споруд на першому житловому кварталі (в межах вул. Першотравневої–Радянської-Сучкова-Червоноармійяької–пл. Леніна).
Насосна станція першого підйому подавала воду по водогонах d-300 мм для водопостачання трубного заводу. У 1933 році заводом були збудовані перші багатоповерхові будинки (по пл. Леніна та вул. Сучкова), водопостачання яких виконувалось від централізованої системи водопостачання, через водонапірну вежу, яка була збудована на майданчику водоочисних споруд.
Для забезпечення централізованого відводу стічних вод від багатоповерхівок у 1933 році трубним заводом по вул. Дзержинського була побудована перша каналізаційна насосна станція та очисні споруди каналізації потужністю 1,0 тис.м3 на добу. (на мкр. «Самарь»).
Подальший розвиток системи водопостачання та каналізації міста продовжився після повернення прокатних та лудильних станів заводу з евакуації до Уралу у 1943 році та відновлені виробництва у 1947 році після нацистсько-радянської війни.
У 1947-1949 роках до складу міста увійшли Воронівка та Решетилівський Кут (Решкут). З 1949 року внаслідок забудови північної окраїни виник мікрорайон Корея (в основному за рахунок переселенців з Західної України).
У 1958 році до складу Новомосковська була включена Кулебівка — найбільший за площею мікрорайон. Територія міста збільшувалась, а разом з цим розвивалось будівництво багатоповерхових будинків та промислове виробницто; тож, система водопостачання потребувала реконструкції. Стара система не могла задовільнити потребам у водопостачанні як міста, так і трубного заводу.
У 1965 році вступив у дію трубоелектрозварювальний цех № 2. Для його есплуатації збудовано водогін d-500 мм від насосно-фільтрувальної станції Придніпровської залізниці в м. Дніпропетровську до трубного заводу.
У 1969 р. збудована та введена у експлуатацію водопровідна насосна станція другого підйому з двома резервуарами чистої води по 3 000 м3 об'ємом кожна; запасу води для цілодобового водопостачання не вистачало. А у 1970 побудували водопровідну насосну станцію в с.м.т. Меліоративне.
Дніпрова вода (питної якості), яка прийшла по водогону d-500 мм на трубний завод, подавалась на водопровідну станцію другого підйому, а звідти — до мешканців м. Новомосковська та с.м.т. Меліоративне. До 1980 року питна вода подавалась споживачам за графіком.
У 1980 році для цілодобового постачання питної води місту Новомосковський трубний завод виступив замовником будівництва водогону Дніпропетровськ-Новомосковськ протяжністю 22,1 км із залізобетонних труб d-1000 мм. Водогін підключений від мереж м.Дніпропетровська і проходить транзитом через с.м.т. Ювілейне та м. Підгороднє. Разом з водогоном на майданчику ВНС другого підйому було добудовано ще два резервуари чистої води, кожен з них по 5 000 м3.
У цьому ж році добудовано водопровідну насосну станцію другого підйому (по вул. Сучкова 118) та водогін d-300мм від неї до водопровідної насосної станції с.м.т. Меліоративне, а також сама насосна станція с.м.т. Меліоративне передані на баланс та обслуговування водоканалу. До 1980 року ці об'єкти обслуговував завод залізобетоних виробів Міністерства меліорації та водного господарства Української РСР.
З розвитком міста та збільшенням об'єктів водопостачання інститутом «Дніпрокомунпроект» зроблена проектна документація з реконструкції системи каналізації міста. Згідно проектів у період з 1980 по 1992 рр., збудовані самопливні колектори до головної каналізаційної насосної станції (КНС-2):
- по вул. Комсомольській – Шевченко - Дзержинського від КНС-1 діаметром 400-700 мм;
- по вул. Жовтневій – Дзержинського діаметром 1000 мм.
На баланс підприємства були передані наступні відомчі каналізаціні насосні станції:
- 1969 р. каналізаційна насосна станція (КНС-5) по вул. Горького на території СПТУ-48.
- у 1972 р. каналізаційна насосна станція по вул. Дзержинського на території колишнього молокозаводу (ліквідована у зв'язку з будівництвом самопливних колекторів).
- у 1977 р. каналізаційна насосна станція (КНС-6) по вул. Барикадній на території центрального ринку.
У 1984 році введено в експлуатацію КНС-2, яка перекачує усі стоки міста на збудовані у 1985 році очисні споруди каналізації потужністю 25 000м3 на добу, розташовані на землях Дніпропетровського району.
Побутово-виробничі стічні води подаються на міські очисні споруди каналізації калізаційною насосною станцією, розташованою по пров. Дзержинського (КНС-2) у житловій частині міста, по двох напірних колекторах d = 700-800 мм. Очисні споруди розраховані на повну біологічну очистку стічних вод. Після повної біологічної очистки зворотні води по напірно–самопливному трубопроводу скиду скидаються у плавні р. Самара.
Лабораторією очисних споруд каналізації постійно виконується контроль за концентрацією забруднюючих речовин як до, так і після очищення стічних вод. Місто продовжувало бурхливо рости, і у 1989 році його населення становило вже 75 608 душ.
На початок 1985 року Новомосковський водоровід і каналізація мали наступний потенціал: дві водопровідні насосні станції з фактичною потужністю водопроводу 17,6 тис.м3 за добу та загальною протяжністю водопровідних мереж 100,89 км, водопровідні колонки – 178 одиниць, лічильники у кількості 101 одиниць. Фактична потужність каналізації складала 11,0 тис. м3 за добу, протяжність мереж каналізації - 19,2 км, працювало 6 каналізаційних насосних станцій.
Згідно «Генеральної схеми розвитку водопровідно–каналізаційного господарства м.Новомосковська», розробленої інститутом «Дніпрокомунпроект» у 2005 році, передбачались першочергові заходи з реконструкції та будівництва каналізаційних насосних станцій (2 один.) і колекторів з наступним приєднанням їх до централізованої системи водовідведення у такі мікрорайони, як «Кулебівка» та «Решкут», будівництво водопроводів по мкр. Кулебівка, Корея, Решкут. Тож, наступні 10 років було водопостачанням охоплено 80% вулиць по мкр. Кулебівка, 100% вулиць мкр. Перевал, Глоди, Животиловка, 90% вулиць мкр. Решкут. Збудовано дві каналізаційні насосні станції по вул. Космонавтів (КНС-11), вул. Заводській (КНС-12).
На сьогоднішній день (01.01.2015р.) КП «Новомосковськ
На сьогоднішній день (01.01.2015р.) водоканал має наступний потенціал: дві водопровідні насосні станції з фактичною потужністю водопроводу до 15,0 тис.м3 за добу та загальною протяжністю водопровідних мереж - 163,1 км, у тому числі мережі смт. у Меліоративному з протяжністю 5,4 км (передані на баланс підприємства в 2013 році), лічильники у кількості 11,8 тис. одиниць.
Фактична потужність каналізації складає до 9,8 тис. м3 за добу, протяжність каналізаційних мереж – 106,3 км, працює 12 каналізаційних насосних станцій та дві одиниці очисних споруд каналізації, у тому числі ОСК с. Новотроїцьке, які побудовані під обласну фізіотерапевтичну лікарню «Солоний лиман», передані на баланс підприємства у 1993 році. Фахівці КП «Новомосковськ водоканал» постійно працюють над удосконаленням роботи підприємства. Нині основна увага приділяється економному використанню електроенергії, реконструкції мереж водопостачання та водовідведенню з використанням сучасних матеріалів та передових підходів. За увесь період своєї діяльності підприємство декілько раз змінювало свою назву:
-
01.04.1974г. на підставі наказу № 40 від 02 квітня 1974 р. по Дніпропетровському обласному виробничому управлінню «Облводоканал» відповідно наказу міністерства комунального господарства № 68 від 9 березня 1973 (про створення Новомосковського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства);
-
згідно свідоцтва про реєстрацію від 19.03.2003 р. підприємство мало назву – Комунальне підприємство «Новомосковське виробниче водопровідно–каналізаційне господарство»;
- з 16.09.2005р. рішенням No 652-28-4 «Облради» перейменовано у ВКУ КП ДОР «Облводоканал»;
- з 01 травня 2010 року у зв'язку з реорганізацією НВКУ КП ДОР «Облводоканал» створене комунальне підприємство «Новомосковськ водоканал» рішенням виконавчого комітету Новомосковської міської ради від 21.04.2010р. № 260.
Варто зазначити, що за увесь час своєї діяльності комунальним підприємством керували наступні провідні фахівці свого часу:
- Балюк Петро Васильович (1974 – 1976р.р)
- Сільченков Володимир Миколайович (1976 – 1983р.р)
- Карнаушенко Володимир Федорович (1983 – 1984р.р)
- Кучеренко Олександр Гордійович (1984 – 1985р.р)
- Павлик Володимир Андрійович (1985 – 2004р.р)
- Бодня Володимир Миколойович (2005 – 2013р.р)
- Головко Олександр Михайлович (2014 - 2018р.р.)
З 2019 року підприємство очолює Даков Віталій Анатолійович.